А ось тут починається те, від чого в сучасної жінки волосся стає дибки.

Головним методом античності була так звана сукусія. Жінку прив'язували вниз головою за ноги до драбини чи рами — і трясли. Логіка була проста і по-своєму навіть наївно-чарівна: якщо органи опустилися вниз, треба перевернути жінку, потрясти, і все «впаде» назад на місце. Після цього нещасну вкладали в ліжко на три дні зі зв'язаними ногами — щоб, значить, закріпити результат.

Якщо трясти не допомагало, у хід ішли інші засоби: половинки граната як песарій, обкурювання «приємними запахами» згори і «огидними» знизу — щоб матка, яку тоді вважали мало не окремою норовливою істотою, «злякалася» і повернулася на місце.

Смішно? І так, і ні. Груба, безпорадна реалізація — так. Але, що цікаво, у самому принципі був сенс, який дожив аж до наших днів. У йозі є асана Віпаріта Карані — реверсивна поза, коли таз опиняється вище за голову.

У такому положенні покращується відтік крові й лімфи від органів малого тазу, і це справді корисно для тазового дна. На цьому ж принципі побудований мій курс «Ноги вгору»: ми тренуємося з піднятим угору тазом, тільки поза набагато зручніша й безпечніша, ніж висіння на драбині. Щоправда, це метод допоміжний, а не основний.

Так що давні лікарі намацали робочу ідею наосліп. Проблема була в іншому: медицини в нашому розумінні тоді просто не було. Крім грубого перевертання жінки, запропонувати їй по суті не було чого.

Жодної фізіотерапії, жодного розуміння, що м'язи тазового дна можна свідомо тренувати. Лишалося перевернути, потрясти й сподіватися.

Тут є другий цікавий поворот. Попри те що пролапс існував завжди, до по-справжньому важких, занедбаних стадій доходили рідше. І ось чому.

Перше — жінки минулого жили помітно менше. Ще 150–200 років тому сорокарічна жінка вважалася вже літньою — і не лише на словах, її сприймали як бабусю і вона нею вже була.

Заміж видавали зовсім юними, найкращим віком для пологів вважали приблизно вісімнадцять, а незаміжня двадцятирічна вже мала славу засидженої. Багато жінок просто не доживали до того віку, коли опущення проявляє себе на повну силу.

Середня тривалість життя в ті часи — близько сорока років — була такою низькою значною мірою через високу дитячу смертність. Та, хто пережила дитинство й пологи, цілком могла дожити і до шістдесяти. Але такий вік вважався глибокою старістю. На відміну від сучасних жінок, у яких в 50-60 життя тільки починається.

Тож справа не тільки в тому, що «всі вмирали молодими». Але правильне одне: до масового літнього віку, де пролапс розквітає, доживало значно менше жінок, ніж зараз.

Друге — і, як на мене, найважливіше — давні жінки рухалися незрівнянно більше за нас. Їхнє життя було суцільним рухом: робота в полі, вода, прання, діти на руках, ходьба пішки на будь-які відстані. Так, важка фізична праця сама по собі могла провокувати опущення — це правда.

Але при цьому тіло працювало цілком, задіювалися найрізноманітніші м'язи, не було головної хвороби нашого століття — багатогодинного сидіння. Їхня різноманітна активність у якомусь сенсі слугувала природною профілактикою, про яку вони навіть не здогадувалися.

Дивіться, яка цікава картина складається. Дві тисячі років тому жінку перевертали вниз головою, бо не розуміли, як влаштоване її тіло і що з ним робити.

А що ми, по великому рахунку, знаємо сьогодні про себе? Та не набагато більше. Он точку G шукають цілими інститутами ).

Так, у нас є точні прилади, операції, наука. Але культури турботи про тазове дно у нас так і не склалося.

Звичайна сучасна жінка знає про своє тазове дно не набагато більше, ніж її прапрабабуся. Її так само ніхто не навчив відчувати ці м'язи, тренувати їх, дбати про них змолоду. Різниця в тому, що в давньої жінки принаймні була її щоденна праця й рух. А в нас — офісне крісло і повна тиша навколо теми.

Виходить, у розумінні власного тіла ми відійшли від античності не так уже й далеко.

Інструменти стали іншими, а сліпа пляма лишилася на тому самому місці. Культура, знання, звичка — ось що змінюється в історії найповільніше.

У наступній статті поговоримо про тему, яку з опущенням зазвичай не пов'язують, а даремно — про інтимне життя жінки. І про те, чому воно можливе і в дуже зрілому віці, якщо знати пару важливих речей.